У статті розкрито роль національної культурної спадщини у становленні та розвитку сучасного хореографічного мистецтва України. Проаналізовано особливості інтеграції елементів українського народного танцю в академічні форми балетного театру, визначено основні принципи синтезу традиційної та сучасної хореографії. З’ясовано, що на сучасному етапі розвитку український народно-сценічний танець демонструє високий рівень професійної досконалості та відіграє важливу роль у формуванні національного хореографічного простору. Відзначається його органічна інтеграція з елементами класичного балету, а також активне використання в самостійних театрально-хореографічних постановках. Розглянуто внесок видатних діячів у розвиток української хореографії, зокрема постать Павла Вірського, який започаткував інноваційне поєднання традиційної народної хореографії із елементами театральної драматургії. Зазначено, що ключовим вектором розвитку сучасного українського хореографічного мистецтва є переосмислення та повернення до маловідомих або недооцінених сторінок національної культурної спадщини. Проаналізовано приклади такого підходу в діяльності сучасних балетних театрів (вистави Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва, діяльність Дніпровського академічного театру опери та балету, міфо-денс-опера Національного академічного гуцульського ансамблю пісні і танцю «Гуцулія»). Виокремлено ключові принципи сучасної балетмейстерської практики в Україні, зокрема використання класичних літературних творів у створенні лібрето, звернення до народної музичної традиції і синтез елементів класичного та народного танцю. Наголошено на ролі етнічної стилістики у формуванні сценічного образу через рухову лексику, візуальні елементи та побутові деталі. Зроблено висновок, що поєднання національної хореографічної спадщини з новітніми художніми формами та технологіями створює умови для подальшого оновлення та збагачення українського хореографічного мистецтва у XXI столітті. Перспективи подальших досліджень вбачаються в аналізі інноваційних балетмейстерських стратегій з інтеграції фольклору в академічну хореографію, а також у порівнянні українського досвіду з аналогічними тенденціями інших країн.
