Театр корифеїв як рушійна сила становлення національного театру та його вплив на сучасний театральний процес: науковий збірник за матеріалами XXVII Наукових читань, присвячених ювілейним датам М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого, Г.Затиркевич-Карпинської, С.Тобілевич. – Київ: Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, 2021. С.14-23.
Метою статті є дослідження принципів співіснування організації та творчості у діяльності видатних діячів українського класичного театру, які об’єднані сталим визначенням корифеї. З’ясовано, що єдиною запорукою та умовою творчої самореалізації корифеїв українського театру було вирішення цілого комплексу організаційних проблем. Підкреслено, що якби ці діячі не були видатними театральними організаторами їх здобутки в інших аспектах сценічного мистецтва мали б інший вигляд й вимір. Акцентовано, що Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський й до певної міри Михайло Старицький являли собою класичний типаж актора-менеджера, широко розповсюджений у XVIII-XIX ст. у світовому театрі. Досліджено проблему єдиноначального керівництва у діяльності видатних організаторів театральної справи, якими були корифеї українського театру. У висновках зазначено, що організаційно-творча модель театральної справи, впроваджена Марком Кропивницьким, розширена Михайлом Старицьким й удосконалена Іваном Карпенком-Карим заклала підвалини побудови перших українських державних театрів, які повстали в часи національної революції й залишається діючою в сучасних умовах. У відповідності до мети статті робиться висновок, що корифеям вдалося подолати парадокс між організацією й творчістю завдяки рівноправному існуванню в їх особистостях двох вказаних іпостасей видатного театрального діяча.
