Анотація

Мета статті – виявити особливості кінестетичної емпатії у контексті специфіки танцювального партнерства в сучасному танці. Методологія дослідження. Застосовано метод когнітивного та системного аналізу (для виділення базових сутнісних характеристик кінестетичної емпатії та її прояву в сучасному танці); компаративістський метод (для виявлення особливостей танцювального партнерства в сучасному танці); метод теоретичного узагальнення (для формулювання висновків дослідження). Наукова новизна. Досліджено кінестетичну емпатію в сучасному танці крізь призму танцювального партнерства; уточнено поняття «кінестетика», «емпатія» та «кінестетична емпатія» в контексті специфіки танцювального мистецтва; розглянуто розвиток кінестетично-емпатичного підходу в сучасному танці в ретроспективі; проаналізовано особливості прояву кінестетичної емпатії в процесі партнерської взаємодії. Висновки. Акт сучасного танцю – унікальний патерн свідомих рухів у часопросторі, а танцюрист, наділений здатністю виходити за його межі, може викликати нелокальне переживання у себе і партнера в кінестетичному спілкуванні. Споглядаючи за тілом партнера в русі, він бачить можливий рух, що може бути здійснений його власним тілом. Дослідження виявило, що кінестетична емпатія в танцювальному партнерстві сучасного танцю репрезентована характером стосунків, специфікою фізичних параметрів виконання, зовнішньою формою існування і ґрунтується на трьох основних аспектах: контакт (безпосередньо фізичний, емоційних візуальний та ін.); узгодженість дій; взаєморозуміння (проявляється як у функціональних технічних характеристиках, від збігання ритму, узгодженості кроків до візуальної узгодженості, так і в етиці контакту). Розглядаючи партнерство між танцюристами як риторичний акт, що спирається на певний тип невербальної впевненості між двома (і більше) людьми, які рухаються разом фізично та/або енергетично (за Ф. Відріном) і включає час, баланс, силу, тілесну форму та індивідуальність, поєднані в русі (за К. Лоузу), можемо констатувати, що концепція кінестетичної емпатії в контексті специфіки партнерської взаємодії в сучасному танці проявляється як емпірична взаємодія між виконавцями, що втілює аспекти їх рухів. Ця унікальна взаємодія позиціюється як сенсорний досвід, якому сприяють емоційна складова, пам’ять та уява танцюристів – аспекти емоцій та пам’яті стають способами кінестетичного посилення їх взаємодії. Танцюристи створюють рухові образи, які поєднують позиції руху, таким чином їх партнери можуть кінестетично переживати динаміку послідовностей руху, а завдяки кінестетичній уяві вони «підключитися» до енергії та ритмів рухів партнера.