Анотація

Дослідження спрямоване на розгляд педагогічної методики формування віртуозності в народно-сценічному танці як ключового складника хореографічної освіти України. Акцент зроблено на поєднанні технічної досконалості, етнокультурної автентичності та педагогічної інноваційності, що забезпечують конкурентоспроможність української хореографічної школи у світовому мистецькому просторі. У дослідженні застосовано системно-структур-ний, компаративний, а також метод контент-аналізу наукових джерел. Використано елементи міждисциплінарного підходу, що інтегрує біомеханічні, музично-ритмічні, когнітивно-психологічні та цифрові аспекти навчання. Отримані результати довели, що формування віртуозності в народно-сценічному танці є багаторівневим процесом, де поєднуються технічна вправність, художня виразність і педагогічна креативність. З’ясовано, що сучасний стан народно-сценічного танцю в Україні характеризується поєднанням високого рівня вико-навської майстерності з пошуками нових педагогічних моделей, спрямованих на збереження етнокультурної автентичності та водночас на модернізацію хореографічної освіти через цифровізацію і міжнародну співпрацю. Виокремлено, що методика формування віртуозності базується на дев’яти ключових компонентах (біомеханічний аналіз, технічні навички, музичні здібності, психологічні чинники, педагогічні методи, принципи поступовості та адекватності навантажень, використанні інноваційних технологій та розвитку міжкультурних зв’язків) та демонструє ефективність у розвитку виконавської майстерності студентів-хореографів. Визначено, що впровадження інноваційних освітніх технологій сприяє гнучкому поєднанню традиційної і цифрової педагогіки, підсилюючи здатність студентів до імпровізації, концентрації та сценічної саморегуляції. Порівняльний аналіз міжнародних практик показав, що український підхід гармонійно узгоджується з європейськими освітніми трендами, інтегруючи автентичні форми народного танцю в інноваційне освітнє середовище. Отримані висновки будуть корисними для викладачів хореографії, методистів мистецьких закладів, дослідників сценічної педагогіки, а також для розробників державних освітніх стандартів і програм ЮНЕСКО з живої культурної спадщини.